для білення

1. n

1) побілка, білення

2) вапняний розчин для білення

3) перен. обілення; лакування; окозамилювання

4) реабілітація; виправдання; відновлення в правах (банкрута)

5) чарка хересу (після інших вин)

6) натирання для білизни шкіри

7) спорт., розм. «сухий рахунок» (про виграш)

2. v

1) білити

2) обіляти; прикрашати; приховувати недоліки

3) реабілітувати; відновлювати (поновлювати) в правах (банкрута)

4) спорт., розм. вигравати з «сухим рахунком»

* * *

1) бyд. побілка; вапняний розчин для побілки

2) намагання відбілити, сховати недоліки; реабілітація; відновлення (банкрот в правах;)

3) рюмка хереса ( інших вин)

4) відбілююче притирання

5) cпopт. програш із сухим рахунком, під нуль

1) білити, робити побілку

2) ховати недоліки; реабілітовувати; відновлювати в правах (банкрот;)

3) cпopт. вигравати із сухим рахунком, перемагати під нуль

1) вапня́ний ро́зчин ( для білення)

2) побі́лення

3) реабіліта́ція; обі́лення; ви́правдання

4) спорт. розм. "суха́" ( про виграш)

1) біли́ти

2) реабілітува́ти; відно́влювати в права́х ( банкрута)

3) амер. спорт. виграва́ти "на суху́"

1) вживається перед іменником для виділення предмета або явища всередині даної категорії, даного класу предметів або явищ

2) вказує на те, що даний предмет або особа відомі співрозмовникові

3) підкреслює винятковість

4) визначає родове поняття

5) перед іменниками, що позначають предмети або поняття, які є єдиними в своєму роді

6) перед прикметником у значенні абстрактного іменника

7) перед іменниками із збірним значенням

8) надає конкретному іменнику узагальнюючого значення

1) крейда (для білення)

2) білило; вапняний розчин

3) текст. вибілювання, біління

4) іхт. хек; мерлан

* * *

1) бyд. крейда ( для побілки); білила; вапняний розчин

2) тeкcт. відбілювання

АНТРОПОЛОГІЯ ФІЛОСОФСЬКА - в широкому розумінні - вчення про природу (сутність) людини; у вужчому - течія в західноєвропейській, переважно нім. філософії, що склалася у пер. пол. XX ст. А. ф. як спеціальна галузь започаткована працями Щелера і Плеснера (кін. 1920-х рр.). Її виникнення пов'язане з кризою класичних уявлень про людину та зі спалахом людинознавчих пошуків у кін. XIX - на поч. XX ст., із здобутками біології, психології, етології, медицини та інших наук, а також з передчуванням небаченої проблематизації людського чинника у наш час. Найближчі філософські передумови А. ф. - філософія життя Дильтпея та Ніцше, ідеї Фройда, феноменологія Гуссерля, натурфілософія Дриша; вона також увібрала біопсихологічні розробки Ікскюля, Келера, потому Болька, Портмана, Бейтендейка, Лоренца. Ознакою кризового стану класичного людинознавства Шелер вважав наявність на поч. XX ст. трьох різновидів уявлень: 1) греко-християнських (про Адама, Єву, творіння, рай, гріхопадіння); 2) греко-античних (самосвідомість людини вперше підноситься до поняття про особливий статус її у світі; в основі всього універсуму вбачають надлюдський розум, до котрого причетна людина - єдина з усіх істот); 3) природознавчих й генетично-психологічних уявлень (людина - достатньо пізній підсумок розвитку Землі, істота, котра різниться од попередніх форм тваринного світу тільки ступенем складності поєднання енергій і здатностей, які вже частково наявні раніше). Відсутність єдності між окресленими уявленнями спричинилася до спроби "на якнайширшій основі дати новий досвід філософських антропологій" (Шелер), наснажений пантеїстичним поглядом на людину як найдивовижнішу істоту, здатну трансцендувати себе, завдячуючи духові. Водночас дух розглядається як незвідний до філософської рефлексії. А. ф. притаманне прагнення осмислити укоріненість людини у світ та її якісну специфіку, яка розглядається у єдності органічних, душевно-емоційних, пізнавальних можливостей, культурних та соціальних імплікацій. Досліджуючи феноменологію органічних форм, Плеснер розглядає як визначальну сутнісну ознаку людини її ексцентричність: постійне хитання між необхідністю пошуків відсутньої рівноваги зі світом та намаганням усунути рівновагу, вже досягнуту в культурі й суспільному житті. За Геленом, людина відкрита світові через свою біологічну непристосованість, котра долається завдячуючи доцільній діяльності, створенню штучного середовища у вигляді культури та суспільних інститутів. Визначаючи людину як "творця й витвір культури", Ротхаккер і Ландман намагаються уникнути соціологічного редукціонізму в тлумаченні культури та людської сутності, визначаючи біопсихічні передумови моральності тощо. У руслі провідних ідей А. ф. формувались релігійна антропологія (Хенгстенберг, Гаммер, Ранер та ін.), педагогічна антропологія (Левіт, Гелен, Ротхакер та ін.), культурна антропологія (Ландман, Ротхакер та ін.), політична антропологія (Лемберг, Фюслайн, Риффель, Кальтенбрунер, Арендт, Рикер та ін.), історична антропологія ("нові французькі історики", близькі до школи "Анналів"), лінгвістична антропологія тощо. У кін. 60-х - на поч. 70-х рр. XX ст. у Мюнхені друкується фундаментальна п'ятитомна "Філософська антропологія сьогодні" (Больнов та ін.). 80-ті рр. позначено інтенсивною взаємодією А. ф. та герменевтики (7-томне видання "Нової антропології" під ред. Гадамера та Фогелера). Багато концепцій А. ф. (про органічну недостатність людини, ексцентричність, сублімативність, про деструктивність соціуму щодо природних підвалин людського буття та ін.) засвідчують її націленість на критичний перегляд класичних людинознавчих уявлень. Тяжіючи до багатьох "заперечних" (термін Шелера) посткласичних теорій людини, А. ф., на відміну від них, прагне водночас зберегти неперервність новоєвропейської світоглядної традиції, смисловими віхами якої стали, зокрема, антропологічне розмірковування, з одного боку, Канта, з іншого - Фоєрбаха. У Канта взаємопов'язані три зрізи антропознавства: теоретична антропологія (пізнання людини та її здатностей, передусім психічних), прагматична (пізнання людини в її практичних намірах та діях), моральна (розглядає людину в стосунку до всього, що та повинна створити, керуючись мудрістю, згідно з принципами метафізики моральних норм). Сучасні філософські антропологічні уявлення тяжіють до поєднання "позитивної" та "негативної" (заперечувальної) тенденції (остання особливо вияскравлена у Ніцше). Гайдеггер кваліфікує всю традиційну філософську гуманістику як вияв антропоцентричної зарозумілості людини, яка піднесла власне життя до "командного статусу всезагальної точки відліку", перетворила світ на "несвіт", зробила саму себе заручницею - засобом для втілення власних проектів панування над світом. Фуко показує, як на зміну бінарній антропологічній структурі класичної доби, елементами якої є істина й омана, приходить"тринарна структура" сучасної доби: людина, її безумство та її істина; він акцентує на когерентності антиномій антропологічної думки ("Історія безумства у класичну добу"). Логічним завершенням подібних тенденцій стала настанова Больнова щодо "сутності людини" як "відкритого питання": стикаючись із все новими виявами розмаїття сутнісних рис, ми не можемо достеменно знати, чи йдеться про певну їх сумірність, чи про непозабуту суперечність І. сторія філософсько-антропологічної думки в Україні позначена домінуванням ідеї про "вкоріненість людини у буття" ("сродність", "природовідповідність" у Сковороди). Ця ідея розгортається у взаємодію "внутрішньої" та "зовнішньої" людини. Проте переважання інтравертної світоглядної настанови "кордоцентричного персоналізму" постійно актуалізує питання про поєднання останнього з "Фавстовим началом" (Хвильовий, Юринець у 20-ті рр., антропологічний поворот 60-х рр., репрезентований школою Шинкарука). Філософсько-антропологічні розвідки Кульчицького (Мюнхен) наснажені спробою поєднати всі погляди на людину, які дає, побіч філософії, синтез природничих та гуманітарних наук, релігія та мистецьке відтворення "людського". Враховуючи кризовий стан сучасної культури, особливого значення для розмислу набуває питання про взаємодію близького до органічності шару "ендотимної підвалини" та близького до духовності шару "персональної надбудови". Слідуючи за Шелером, Кульчицький обстоює взаємодоповнюваність спроб "спіритоцентричного" та "біоцентричного" вивчення людини. Переваги цих спроб особливо унаочнюються при розгляді расово-психічних, геопсихічних, історичних, соціопсихічних, культурноморфічних та глибинно-психічних чинників, які зумовлюють характерологію укр. народу. Кульчицький акцентує на тому, що загальнолюдське існує у конкретних постатях національних чи епохальних (пов'язаних з історичною добою) типів, формування яких зумовлене національними та епохальними ("історично-часовими") психічними структурами.

Новгородцев, Павло Іванович (1866, Бахмут - 1924) - рос. філософ, правознавець, громадський діяч. Закінчив юридичний ф-т Московського ун-ту (1888), де потім працював на кафедрі історії філософії права. В 1921 р. емігрував із більшовицької Росії в Чехословаччину, де заснував рос. юридичний ф-т в Празькому ун-ті (у ньому працював до кінця свого життя). В центрі філософських досліджень Н. - морально-правові відносини в суспільстві; з позицій соціального лібералізму розглядав право як необхідний суспільний інститут, що гарантує особисту свободу. Право створює формальні і матеріальні умови для втілення свободи в суспільному житті. Н. розрізняв моральні і правові засади свободи людини, вбачав в особі основу і ціль суспільного розвитку; обстоював право особистості на автономне існування в структурі суспільства; доводив, що вільна особистість є основою існування морально-правових норм у суспільстві Н. а думку Н., досягнення абсолютної гармонії особистої свободи і соціальної рівності неможливе. Пошуки такої гармонії розглядалися ним не як практичне завдання державного будівництва, а як імператив моральної свідомості людини, суспільний ідеал та безугавна спонука розвитку особи й суспільства. У своїх працях Н. обґрунтовано критикував різні течії соціального утопізму - марксизм, анархо-синдикалізм, анархізм В. ін доводив, що всі ці соціально-політичні напрями об'єднує спільне бажання побудови "земного раю", але за рахунок знищення свободи і прав особи на власність, законність і моральну автономію В. итоки такого утопізму вбачав у відмові європейської цивілізації від своїх релігійних основ і намаганні утвердити свої цінності та ідеали лише на раціоналістичних засадах. Для Н. довічним і справжнім ідеалом суспільного життя було духовне відродження особи, яке можливе лише на шляху релігійно-морального самовдосконалення людини та християнської соборної єдності.

[br]

Осн. тв.: "Моральний ідеалізм у філософії права" (1902); "Кант і Гегель у їх вченні про право і державу" (1903); "Криза сучасної правосвідомості" (1909); "Про суспільний ідеал" (1917).

устаткування для розділення напівпровідникових пластин на кристали (після скрайбування)

потенціальна яма для розділення зарядів

установка для розділення напівпровідникових пластин на кристали розламуванням

1. n

1) канитель

2) товста нитка в мереживі

3) шийна хустка (у черниць)

2. adj

1) стрункий; витончений; тонкий

2) убогий

* * *

1) канитель; позументна пряжа

2) товста нитка в мереживі для виділення малюнка

1) каліка

2) кульгавість

3) дiaл. хватка, завзятість

1) канитель; позументна пряжа

2) товста нитка в мереживі для виділення малюнка

1) каліка

2) кульгавість

3) дiaл. хватка, завзятість

ПОЯСНЕННЯ НАУКОВЕ - 1) Розкриття сутності предметів і явищ об'єктивного світу шляхом з'ясування причин виникнення та існування явищ, знаходження законів їхнього розвитку чи функціювання, виявлення механізму дії тощо. П. н. у цьому розумінні слід відрізняти від опису наукового, який виявляє і фіксує зовнішні властивості предметів і явищ. 2) Одне з основних і безпосередніх завдань наукового пізнання. Залежно від переважного використання тих або інших компонентів наукові теорії розрізняють П. н. на основі законів (номологічне пояснення) і на основі моделей (модельне пояснення). Відповідно до характеру відображуваних закономірностей номологічні пояснення можуть бути динамічними, статистичними, телеологічними та ін. Залежно від залучених методів розрізняють також змістові (наочні, якісні) й формальні (логічні, математичні та ін.) різновиди П.н. Розрізнення об'єктів предметних галузей зумовлює специфіку філософських, соціологічних, фізичних, біологічних та інших видів П.н. Використання певних засобів і методів дозволяє дати пояснення досліджуваного об'єкта в контексті його сутнісних структурних, функціональних, причинних, генетичних та інших зв'язків, що є також підставою для виділення структурних, причинних та інших форм П.н.

ПРАКТИКА ( від грецьк. πρακτικά - справа, діяльність, учинок) - поняття, що характеризує особливий різновияв активності людського світовідношення, філософське витлумачення котрого тяжіє або до універсалізму (коли П. поєднує учинково-моральнісні, пізнавальні та етичні характеристики), або до локалізації чуттєво-матеріального (що спричиняє занижену оцінку П.). Спробу поєднати окреслені характеристики П. здійснив марксизм, де чуттєво-предметна, цілепокладальна діяльність суспільної людини з освоєння й перетворення природних та соціальних сил постає як предметна основа формування людини, онтологічний стимул розвитку її творчо-духовних здатностей, у т.ч. й пізнання. Самовідособлення людини серед сущого у процесі антропосоціогенезу обертається згодом тяжінням до експансії у довколишню дійсність, котра сприймається переважно як об'єкт людських зазіхань Д. аному типові світовідношення притаманний антропоцентризм, який супроводжується гіперактивізмом і титанізмом, прагненням до щобільшого панування над Землею (зокрема, завдячуючи прогресуючій технізації). Через надмірне протиставлення суб'єкта об'єктові П. є найбільш концентрованим втіленням здатності суспільної людини до виокремлення з природи, граничним виявом якого стали "сутнісна безпритульність новоєвропейської людини" (Гайдеггер) та глобально-екологічні проблеми сучасності С. пробами осягнути цю суперечливість П. просякнуто багато різновидів посткласичної західної філософії (уявлення про практичну зумовленість інтелекту Вергсона та прагматистів; про "інерціальні" властивості П. - Сартра та представників Франкфуртської школи; про кризу новоєвропейського гуманізму - Ніцше, Гайдеггера, Фуко та ін.; про самовичерпаність антропоцентризму - Гьосле, Ионаса тощо). Ще німецькою класичною філософією зафіксовано таку фундаментальну рису П., як здатність поєднувати всезагальність та безпосередність світовідношення. Вона визначає форму, притаманну практичній життєдіяльності людини. Але людинокреативний потенціал її залежить од змістовного наповнення - від взаємодії різних складових предметного змісту П. Цей зміст не є тотожним ні матеріально-речовинним компонентам трудової діяльності, ні уречевленим виявам суспільних відносин Н. езвідний він також і до матеріально-перетворювальних властивостей світовідношення. У найзагальнішому виявленні він концентрує смислову націленість останнього. Під "знаряддєвістю", у руслі котрої світ постає перед суб'єктом життєдіяльності лише як засіб, розуміється одвічна комунікативність предметного змісту Π. - здатність універсалізувати будь-який знаряддєвий вплив на довколишню дійсність, доводячи його до рівня всезагального способу предметно-матеріального освоєння людиною світу. Отже, комунікативність є тим шаром предметного змісту П., котрий уможливлює тип раціональності людського ставлення до світу, коли останній стає не тільки об'єктом маніпуляцій з боку діючого суб'єкта, а й самоцінністю, що має бути не лише перетворена відповідно до устремлінь суб'єкта світовідношення, а й освоєна людиною. Таким ідеалом новоєвропейського гуманізму наснажені найбільш масштабні філософські уявлення про П., предметний зміст якої сягає сфери свідомості, самосвідомості, а отже, духовного забезпечення практичної життєдіяльності людини. Розузгодженість між перетворенням та освоєнням світу - чи не найфундаментальніша колізія П. Концентрований вияв її - гіперактивістська зорієнтованість світовідношення, деградація останнього до "знаряддювання", коли нехтують самоцінністю різновидів буття, що потрапили в орбіту людських зазіхань. Із поступом техногенізації світовідношення "знаряддювання" підминає під себе і матеріально-предметну діяльність, і міжлюдські взаємини, і пізнавальну активність, спрямовуючи її на убезпечення всевладдя людини. Остання, зрештою, і сама стає знаряддям власного панування, "засобом для втілення власних проектів" (Гайдеггер) В. ідчуттям того, що не інструментальність (маніпулятивність), а комунікативність є осердям предметного змісту справді людського ставлення до світу, наснажений інтенсивний розвиток західноєвропейської філософської думки 60 - 70-х рр. Погляд на комунікативність як на останнє підґрунтя і свідомості, і пізнання, і суспільного буття, і екзистенції пов'язаний із протиставленням двох визначальних типів раціональності: "інструментальної" та "комунікативної" - діалогічної, націленої на тотальне взаєморозуміння, убезпечуване досвідом особистої причетності суб'єкта світовідношення до унікальних форм життя (Вебер, Апель, Габермас, Бубер, Больнов).

1) відділяння, відділення, відлучання, відлучення, відрізнювання, відрізнення, відокре[о]млювання, відокре[о]млення, від'єднання; відмежовування, відмежування;

2) физиол. и хим. - см. Выделение, 6;

3) (учреждения, предприятия и т. п.) відділ (-лу). Начальник -ния - голова (керівник, керівничий) відділу. Уголовное, гражданское -ние суда - кримінальний, цивільний відділ суду. Концертное -ние - концертовий відділ (розділ). -ние в вагоне - переділ (-ділу). -ние для курящих, для некурящих - переділ для (про) курців (куріїв), для (про) некурців;

4) (в строении, в шкафу, в ящике и т. п.) перебір (-бору), перебірка, переділка, комірка. Сундук с потайным -нием для ценных вещей - скриня з потайним прискринком на коштовні речі.

* * *

1) ( действие) відді́лення, відділя́ння; відокре́млення, відмежува́ння, відокре́млювання, відмежо́вування; відрізня́ння; відлу́чення, відлуча́ння; ви́лучення, вилуча́ння; відді́лення, відділя́ння; ви́ділення, виділя́ння

2) (учреждения, предприятия) ві́дділ, -у, відді́лення, ві́дділок, -лка; (филиал почты, банка) фі́лія

3) ( театрального представления) ві́дділ

4) (в шкафу, бумажнике, вагоне) ві́дділ, відді́лення

5)

6) воен. відді́лення, рій, род. п. ро́ю

7) (тематическая часть газеты, книги) ві́дділ; ( раздел) ро́зділ, -у; ( часть) части́на

1. n

1) військ. відділення; команда, група; обслуга

2) військ. гарматна обслуга

3) невелика група, бригада

4) амер. (спортивна) команда

5) розм. ескадра, з'єднання кораблів

2. v військ.

1) зводити в команди (групи, відділення)

2) посилати (призначати) в групу (команду, відділення)

* * *

1) вiйcьк. відділення, обслуга; команда; група

2) вiйcьк. гарматна обслуга

3) група, загін; наряд ( поліції)

4) cл. спортивна команда

5) ескадра, з'єднання кораблів

1) формувати в команди, групи, відділення

2) направляти, призначати в групу, команду, відділення

1. n

1) опіка; опікування

2) підопічна особа

3) пол. мандатна (підопічна) територія

4) адміністративний район міста

5) (міський) виборчий округ

6) лікарняна палата

7) відділення лікарні (госпіталю)

8) камера (в'язнична)

9) місце ув'язнення; в'язниця, тюрма

10) охорона; захист; догляд; зберігання

11) ув'язнення

12) варта; караул; патруль

13) шотл. загороджене місце (для худоби)

14) оборонне положення (фехтування)

15) виступ, виїмка (в замку тощо)

2. v

1) відвертати, відбивати, парирувати (удар тощо) (звич. ward off)

2) класти в лікарняну палату

3) ставати в оборонну позицію (у фехтуванні)

4) охороняти, захищати; вартувати

* * *

1) опіка; опікування

2) особа, що знаходиться під опікою; підопічний

3) адміністративний район міста; ( міський) виборчий округ; район (деяких графств Англії, Шотландії)

4) лікарняна палата; відділення лікарні або шпиталю

5) тюремна камера

6) внутрішній двір фортеці або замку

7) охорона; зберігання; захист; нагляд

8) бути під вартою

9) охорона, караул, патруль

10) загороджене місце ( для худоби)

11) засіб захисту

12) виступ або виїмка (у борідці ключа, відповідно, в замку)

1) відбивати ( удар); відвертати (небезпеку; ward off)

2) поміщати в лікарняну палату

3) охороняти, захищати

1. n

1) секція, деталь

2) частина (цілого); відрізок; сегмент; ділянка

3) відділ, секція

4) відділ (газети, журналу)

5) стаття (договору тощо)

6) параграф, розділ (книги); знак параграфа (тж section mark)

7) розріз; профіль; переріз

8) мед. розріз, розтин

9) зріз

10) амер. земельна ділянка (640 акрів)

11) друк. книжковий блок

12) військ. відділ штабу; взвод, відділення

13) мор. відсік

14) військ. гармата

15) спорт. етап естафети

16) секційна рамка (вулика)

17) сортова (профільна) сталь

2. v

1) ділити на частини, підрозділяти

2) розподіляти на частини; складати з частин

3) подавати в розрізі

* * *

1) секція, деталь

2) частина ( цілого); відрізок, ділянка; відділ, секція (установи, газети); район ( міста); верства ( населення)

3) стаття (договору, уставу, закону)

4) параграф, розділ (книги, договору); знак параграфа (§)

5) навчальна група

6) комітет, комісія ( конференції); група

7) перетин, розріз; профіль; мeд. розсічення, розтин, розріз; зріз; cпeц. шліф

8) cл. купе

9) cл. земельна ділянка ( 640 акрів)

10) пoлiгp. зошит; книжний блок

11) вiйcьк. відділ, відділення штабу; підрозділ не вище взводу

12) мop. відсік

13) вiйcьк. гармата

14) cпopт. етап естафети

15) секційна рамка ( для бджолиних стільників)

16) сортова або профільна сталь

17) група інструментів ( в оркестрі)

1) ділити на частини, підрозділяти

2) розподіляти або збирати по частинах

3) представляти в розрізі